У Золочівському замку, за оборонними спорудами, серед пам’яток історії зберігаються камені з тайнописами. Довкола них ходить багато легенд. Хтось каже, що на каменях вибите любовне послання, хтось вірить, що вони здійснюють бажання. Історію загадкового каміння розповідає Ігор Жук – історик, дослідник-краєзнавець, який стояв біля витоків досліджень.

Усе почалося на зламі тисячоліть. 1999 року з лісу біля села Новосілки, що в Золочівському районі на Львівщині, вивезли два великих камені з тайнописами та один менший без тайнописів. Їхні розміри та вага вражали: один – 4,5 тонни, інший – 9 тонн. Під час викопування знайшли велику кількість кісток пташиного походження та сокиру XIV століття. Генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв Б.Г. Возницький ухвалив рішення вивезти знахідку на територію Золочівського замку, щоб уберегти її від вандалів. Під час обговорення, що робити з камінням, Б.Г. Возницький запропонував спробувати прочитати тайнописи. Так почалось одне з найдовших досліджень, що триває майже тридцять років.

Ігор Жук згадує, що шифр спочатку не сприйняли серйозно, припустили, що послання – не більше, ніж жарт. Та коли перші криптографи й інші спеціалісти не змогли розшифрувати текст, стало зрозуміло, що літери на каменях – не просто випадкові знаки. Було вирішено провести археологічно-пошукові роботи на прилеглих територіях до місця, де знайшли каміння, включно з територією колишнього Замку Потоцьких, який згодом став жіночим монастирем Сестер Милосердя (шариток). Ігор Жук вдячний кардиналу Мар’яну Яворському, який не заперечував дослідження та всебічно допомагав процесу.

Залучили фахівців з ЛНУ імені І. Франка, також експедицію провів Регіональний науково-дослідний центр “Рятівна екологічна служба” та Карпатське відділення Інституту геофізики імені С.І.Суботіна НАН України. Відтоді стало зрозуміло, що треба розширити коло досліджень на десятки квадратних кілометрів, включно зусіма прилеглими населеними пунктами. Ігор Жук паралельно звернувся до фахівців ЛНУ імені І. Франка, КНУ ім. Т. Шевченка, до спеціалістів Яґеллонського університету, Паризької Сорбонни та Міжнародної асоціації криптографічних досліджень. Також стежка привела до Ватикану, де Ігор Жук мав зустріч з начальником служби безпеки Ватикану. Жив і працював у європейських жіночих монастирях, де зберігається багато архівних матеріалів. І пошуки дали результат.

Дослідження набирали обертів. Почали вивчати матеріал, з якого складаються камені. Геологічний факультет ЛНУ встановив, що порода належить до баденія та сформувалася приблизно 12-19,5 мільйонів років тому. Фахівці досліджували структуру каменів під поляризаційним мікроскопом, для чого було зроблено чотири петрографічні шліфи. На одному з каменів викарбувано два вінки-обручки: один – сухий, інший – квітучий. Це зображення дослідили спеціалісти з катедри ботаніки ЛНУ – до них фонд звернувся по офіційний висновок.

У процесі дослідження Ігор Жук спілкувався з місцевими мешканцями, збирав спогади літніх людей, більшість з яких були старшими за дев’яносто років. До досліджень долучалися й прихильники нетрадиційних методів. Ігор Жук зауважує: їхній внесок справді дав несподіваний результат. На певному етапі відбулася зустріч з головою чернечого ордену, що дало підказку. Треба було провести деякі маніпуляції з каменями, обертаючи його під час повного місяця о дванадцятій годині ночі так, щоб світло падало під певним кутом. Зробили обладнання, провели експеримент, й Ігор Жук зазначає, що недаремно.

Була і печальна історія: з-за кордону зателефонував священник і сказав, що скоро привезе деяку інформацію та матеріали, що стосуються досліджень. Дорогою він загинув в автокатастрофі. Це не єдина смерть у цій історії: люди, які піднімали камені з місця знахідки, трагічно загинули за різних обставин. Практично всі мешканці, які взяли участь у розбиранні монастиря та будували собі хати, також скоро пішли з життя, більшість з них трагічно. Ігор Жук каже, містичних пригод у історії було вдосталь. Також наголошує, що не радить вставляти палець до отвору,що є на одному з каменів – каже, причини цього не робити досить переконливі. Згадує, що в той період вийшов фільм “Код да Вінчі”, створений за мотивами книги Дена Брауна. Було відчуття, ніби в основі сюжету лежить практично та сама історія, тільки у випадку з Золочівським камінням вона була реальною.

Згодом дослідження перейшли на всю території лісового масиву Золочівського району. Внаслідок аерофотозйомки місцевості неподалік від місця знахідки каменів на землі виявили аналогічні зображення.

Що більше робили відкриттів, то більше з’являлося питань. Тепер розглядають не лише саме каміння, а і велику територію довкола нього, споруди чи те, що від них залишилося. З певних причин результати досліджень поки не розголошують – свого часу їх озвучать. Сьогодні камені зберігають під спеціальним куполом, який захищає їх від руйнації. У встановленні покриття допомогла компанія “Avalon”. Дослідження каміння поклало початок багатьом іншим відкриттям. Ігор Жук вдячний всім, хто долучався до процесу й допомагає надалі. А саме родині Бичковських, Древків, А. Жебурнюку і також багато кому іншому.
Безмежна вдячність Сергію та Ані — друзям, що завжди поруч, підтримують і надихають.